Україно-німецька міжнародна літературна премія імені Олеся Гончара

У рамках Всеукраїнських Гончарівських читань, І.К. Цюп’як (Директор Центру культури української мови ім. О. Гончара), і С.Є. Ігнатьєва (Координатор роботи Центру культури української мови ім. О. Гончара) були на вчученні Україно-німецької міжнародної літературної премії ім. Олеся Гончара в Українському будинку письменника (м. Київ)

Щовесни молоді письменники України виборюють право стати лауреатами престижної міжнародної україно-німецької премії, заснованої 1996 року німецькими меценатами письменницею Тетяною Куштевською, підприємцем Дітером Карренбергом та Національною Спілкою Письменників України. Рішення ухвалює журі, до якого входять Тетяна Куштевська, Валентина Гончар, Петро Перебийніс, Галина Тарасюк та ін. Голова журі – Іван Драч.

Фото 1. Ярема Гоян (письменник, журналіст, екс-директор видавництва «Веселка», член спілки письменників України лауреата премії ім. Т.Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України), Дем’ян Найда (правнук О.Гончара), Ірина Цюп’як (Директор Центру культури української мови ім. О. Гончара Національного гірничого університету), Валентина Гончар (вдова письменника), Руслан Найда (самобутній графік, скульптор, майстер кобзарського цеху), Людмила Марцевич (професор Національної музичної академії України імені П.І.Чайковського), Тетяна Куштевська (німецький меценат письменниця), Світлана Ігнатьєва (Координатор роботи Центру культури української мови ім. О. Гончара Національного гірничого університету)

Фото 2. У колі лауреатів Україно-німецька міжнародна літературна премія імені Олеся Гончара 2016

Лауреати 2016

Олег Андрішко (с. Вітрівка, Криничанський район, Дніпропетровська область) – за роман «Пісня цапів»

Христя Ковар (м. Брно, Чеська Республіка) – за збірку оповідань «Біологія почуттів»

Микола Антощак (м. Вінниця) – за збірку поезій «Тисяча степових років»

Ігор Астапенко (м. Київ) – за збірку поезій «Лихотомія»

Аліна Конотоп (с. Великі Кринки, Глобинський район, Полтавська область) – за збірку нарисів «Жінка на українських просторах»

Петро Червоний (м. Дніпропетровськ) – за літературно-фольклорне дослідження «Босокарня. Страшилки з берегів Дніпра»

Алла Миколаєнко (м. Київ) – за збірку поезій «Затемнення води»

Вельмишановна Валентина Данилівна!

Шановні члени жюрі!

Дорогі лауреати україно-німецької премії імені Олеся Гончара!

Пані й панове!

Літературний хист завжди рідкісний винятковий. Він завжди унікальний. І те, що може промовити один художник слова, не дано сказати іншому, навіть у стократ талановитішому. Тут кожен неповторний.

Молоді лауреати нашої україно-німецької премії 2016 року різняться віком, твори їхні – різні за стилем і матеріалом. Та їх об`єднує те, що вони талановиті.

Будьмо вдячні усім членам нашого жюрі, а особливо чудовому поетові Петру Перебийнісу за те, що не шкодуючи часу й сил, вони уважно читали усі подання на конкурс. І визначили найкращі і найдостойніші твори. Ми можемо назвати Петра Перебийніса «збирачем молодих літературних сил» і цього вже достатньо аби назавжди лишитися на сторінках української культури 21 століття!

Коли палять книги на площах – це страшно. Та ще страшнішим є – нечитання. Якщо талановиті мудрі книги не читають – це вкрай жахливо. Саме тому ми, засновники конкурсу, Дітер Карренберг і я – по мірі можливості докладаємо своїх зусиль, щоб талановиті українські автори могли пробитися до читача. Де взяти слів, щоб описати нашу радість, коли ми поштою отримуємо від лауреатів їхні перші видані книжки!

А ще ми видаємо щоп`ять років альманахи, у які входять твори наших лауреатів. Такий збірник вийшов друком до 10-ти ліття премії, тоді до 15-ти ліття, а тепер ми готуємо антологію молодих авторів України до 20-ти ліття нашої премії у 2017 році. Крім того ми перекладаємо на німецьку і публікуємо часом тексти наших лауреатів у німецькій пресі.

Одна німецька читачка наших антологій написала нам так: «за цими текстами можна скласти біографію молодого українця – біографію, у якій є і юнацька стрімголовість, і молода віра, й гіркі роздуми зрілості, і драма розбитих мрій, і любов до України, і втрата цієї любові, й біль розставання зі звичним світом, і радість повернення у цей світ. Я відкрила для себе молоду українську прозу…»

Ми дуже сподіваємося, що ви, молодь, зумієте зберегти честь української культури, шляхетність українського художнього слова, завжди вірного народній правді. Ми впевнені, що ви будете достойно носити звання лауреатів премії Олеся Гончара.

Олесь Гончар любив і підтримував молоді таланти. Він письменник – на всі часи. Можливо, ми ще й досі не надто старанні читачі його геніального «Собору». А він же ще в 1967 році у цьому пророчому романі застерігав проти лиховісних екологічних катастроф і проти того, що насуваються часи безкінечних перевтілень, перевертнів, мімікрій і містифікацій, коли промиваються мізки і вихолощуються серця.

Пам`ятаєте, в «Соборі» студент Микола обурюється тими, «хто вдень нас моралі вчать, а вночі відучують»? Гончар дуже точно діагностував цю суспільну хворобу – демагогію, розрив прірву між словом і ділом. Недаремно цей роман, надрукований в 1968 році, був одразу ж вилучений з бібліотек. І я пам’ятаю, як цю книгу передавали з рук в руки.

Вірю, що коли б Гончар прожив би ще років сім, то, можливо, життя в Україні пішло б інакше. Він був і лишається абсолютним світлом суспільної думки і совісності порядності. Олесь Гончар – складна особистість. Могутня. Непередбачувана. Він – письменник в найобширнішому розумінні слова, у якого є особливий дар провидства. Його собор – своєрідний головний герой книги. Він – символ стійкості народного духу України, який живе усупереч силам руйнації.

Саме таких книг, які не старіють з віком, без яких українське письменство було б неповним я й бажаю нашим молодим талановитим авторам. І не бійтеся братися за злободенні пекучі теми. Письменник – не постачальник надій, а постачальник ПРАВДИ, якщо він, звичайно, справжній письменник.

Ми бажаємо вам – нашим лауреатам 2016 року, художньо обдарованим натурам, творчим особистостям – нових і талановитих творів, наснажених і зігрітих теплом любові до нашої України.